Відгук
на сучасну дитячу прозу
учениці 5Б класу
ЗОШ І –ІІ ступенів №6
м. Красноармійська
Пиндик Софії


Краса живе в усьому на землі. Чомусь спали мені на думку ці слова, коли я читала дитячу повість Дмитра Чередниченка «Чого Волошка запишалася.»
Волошка – це киця, яка живе в одній родині в Києві. Дуже гарна, розумна та спритна ця кішечка. Їй завжди цікаво, де що лежить чи стоїть, що відбувається у квартирі. Їй хочеться знати, чому вона не літає, чому не сидить із родиною за столом. Приємно читати про дивовижні пригоди цієї незвичайної киці. Але мене дуже зацікавило, чим же пишається Волошка?
Чому автор дав таку назву своїй повісті? А відповідь дуже проста. Волошка – не простого роду кішечка. У неї тече кров нащадків срібно – блакитних лісових мисливців. Своєю поведінкою та вчинками вона це доводить, сама вчиться мудрості життя та вчить інших. Тому й пишається вона своїм родоводом, своїми сміливими й мужніми предками. Вона дуже любить природу, мешканців, що живуть навкруги. Особливо це відчувається,коли Волошку привозять до села в дідову хату. Киця спостерігає, як співають пташки на деревах, як бігають кури на подвір’ї, як пахне травичка. Розмова з синичкою на старому дереві підтверджує думки Волошки – який великий і просторий навколо світ. Як можна не любити і створене руками людей: дерев’яну писанку, вбрану іграшками ялинку. Яку красу навколо бачила Волошка, подорожуючи на хмаринці. А як вразила її розмова з гілочками котиків у вазі. Вербові котики хотіли зацвісти до Вербної неділі. А це ж яке свято! Його знає навіть Волошка. Читаючи цю повість, я уявляла собі і село, і поле, і верби навколо двору. Це ж наша рідна українська природа, її казкова краса. Хіба ж можна її не любити, не пишатися нею, не берегти її. Автор на прикладі Волшки вчить нас пам’ятати про свій родовід, народні звичаї, любити свою родину, свою землю, пишатися своїм минулим.
Я – маленька українка. Вихована маминою піснею, бабусиною казкою. Я понад усе люблю читати про історію України, її мальовничу природу. Велике враження на мене справила ця казкова повість. Я в захваті від життя й роздумів кішки Волошки. Своїми дивакуватими діями й мудрими вчинками вона ніби вчить нас, щоб бути щасливими, треба бачити красу. Замріяна котяча душа Волошки вірить і стверджує, що тільки добрі справи і вчинки , любов до братів наших менших врятують природу на землі. Жодного. Хто любить тварин, не залишить ця книжка байдужим.